3 Г                                 З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ

                             Я пишаюсь твоєю красою!

   Людина народжується і отримує в спадщину саме дороге, що в неї є – Батьківщину. Її не обирають, вона, як і мати – твоя доля.

               Батьківщина, Вітчизно. Країно моя!

               Де б в житті я не був,

               Ти завжди біля мене, зі мною.

               Ти – це сонце барвисте, це ліс, це поля.

               Я пишаюсь твоєю красою!

               Ти – вишневий садок,

               Біля хати червона калина.

               Ти – це спів солов’я навесні у гаї.

               Ти – це пам’ять віків, Батьківщино моя, Україно!

               І пісні твої линуть з душі.

               Я – твій син, твій нащадок, народ,

               Який прагне до волі.

               І тривожні часи не зламають ніколи його.

               Ти – моя колискова, ти – ненька моя, Україно.

               Ти залишишся в серці моїм назавжди!

   Наша земля – Україна. Це місце, де ми народилися, де ми живемо, де ми вперше почули мамину пісню і мудре батьківське слово, тут поховані наші предки. Батьківський край – найрідніший, найдорожчий, святий і зветься – Батьківщина. Україна… Скільки в цьому слові любові, тепла, ніжності. Україна – це безкраї простори. Мальовнича природа, це золоті ниви пшениці.. це ліси, моря та ріки. Україна – це квітучі сади, стежина до хати, шепіт вітру і шелест дощу, це спів птахів і рожева мальва під вікном. Україна – це росяні світанки, це зоряне небо. Краса цього краю вражає, захоплює, чарує.

               Буває часом сліпну від краси,

               Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

               Оці степи, це небо, ці ліси –

               Усе так гарно,чисто, незрадливо,

               Усе є – дорога, явори.

               Усе моє – все зветься Україна.

                                                                        Л.Костенко

               Моя Батьківщина – це хата й калина,

               Що виросла біля вікна.

               Моя Батьківщина – це вся Україна,

               Що в цілому світі – одна!

               Моя Україна – це села й містечка,

               Й верба, що спустила гілля.

               І річка красива від нас недалечко…

               Уся наша рідна земля.

               Моя Батьківщина – це предків багато,

               Що землю свою берегли,

               Стояли за неї до смерті, завзято,

               А ворогу не віддали!

               Моя Батьківщина – це будні і свята,

               І неба безмежного широчінь.

               Щасливе дитинство, це – мама і тато,

               Це радість, це ласка і мир!

   У кожного з нас Вітчизна одна єдина, і любов до неї ми все життя несемо у своїх серцях.

               Україно, земле, рідна,

               Земле сонячна і хлібна,

               Ти навік у нас одна.

               Ти, як мати, найрідніша,

               Ти з дитинства наймиліша,

               Ти і взимку найтепліша,

               Наша отча сторона.

                                                          М.Сингаївський

               Україно! Ти для мене диво!

               І нехай пливе за роком рік,

               Буду, мамо, горда і вродлива,

               З тебе чудуватися повік.

               Ради тебе перли в душі сію.

               Ради тебе мислю і творю.

                                                          В.Симоненко

   Батьківщина – це наша рідна мова. У ній мудрість віків і пам’ять тисячоліть. «Це безцінне багатство, у якому народ живе, передає з покоління в покоління свою славу, культуру й традиції», - писав В.Сухомлинський. Українська мова багата, мелодійна, глибинна. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова.

               Все в тобі з’єдналося, злилося –

               Як і поміститися в одній –

               Шепіт зачарований колосся,

               Поклик із катами на двобій.

               Ти даєш поету дужі крила,

               Що підносять правду в вишину.

               Вченому ти лагідно відкрила

               Мудрості людської глибину.

               І тобі рости й не в’януть зроду,

               Квітувать в поемах і віршах,

               Бо в тобі – великого народу

               Ніжна і замріяна душа.

                                                                В.Симоненко

               Рідна мово! Єдина любове!

               Чую пісню твою ранкову!

               Рідна мова, без тебе ніхто я.

               Мов на вітрі осінній листок.

                                                                 П.Перебийніс

   «Українська мова – це море, у якого немає дна й берегів, і яке настільки багатоманітне, що ніколи не встановити йому меж… З нею просто і надійно, бо вона – душа моєї нації.» (В.Шевчук)

   Кожна країна світу має свої символи. Ознакою нашої держави є Герб, Прапор, Гімн.

   Герб – емблема держави, розпізнавальний знак. Він зображений на знаменах, печатках, офіційних документах. Герб – це символ миру і творчої праці, спорідненості поколінь.

               Наш герб – тризуб.

               Це воля, слава, сила.

               Наш герб – тризуб.

               Недоля нас косила,

               Та ми зросли, ми є.

               Ми завжди будемо,

               Добро і пісню несемо ми людям.

   Прапор – синьо-жовте полотнище, символ суверенітету та незалежності. Поєднання цих кольорів багатозначне: чисте, мирне, безхмарне небо над жовтим кольором хлібних ланів – символ миру, праці, здобутку. Це також і об’єднаний символ життя золотого Сонця із синім Космосом та гармонія всього існуючого на землі.

               Прапор – це державний символ,

               Він є в кожній державі,

               Це для всіх – ознака сили,

               Це для всіх – ознака слави.

               Синьо-жовтий прапор маємо,

               Синє небо, жовте жито.

               Прапор свій оберігаємо,

               Він – святиня, знають діти.

               Прапор свій здіймаємо гордо,

               Ми з ним дружні і єдині,

               Ми навіки є народом

               Українським в Україні.

   Поряд із прапором і гербом офіційним символом держави є гімн «Ще не вмерла Україна». Він був написаний у середині 60 років ХІХ століття українським поетом Павлом Чубинським та композитором Михайлом Вербицьким. Зміст гімну – ідея боротьби за національну незалежність, виховання народу в дусі любові до рідної землі та самопожертви в ім’я України. Гімн виконується в державі на всіх урочистих подіях. Під час виконання гімну всі повинні стояти.

               Слова палкі, мелодія врочиста.

               Державний гімн ми знаємо усі,

               Для кожного села, містечка, міста –

               Це клич один з мільйонів голосів.

               Це клятва, заповідь священна.

               Хай чують друзі й вороги,

               Що Україна вічна, незнищенна,

               Від неї ясне світло навкруги.

А ще Україна має народні символи. Символи-обереги – це біленька хатинка, пісня, вишитий рушник, червона калина, дивовижна писанка, барвінок.

               Моя бабуся гарно вишиває,

               Цвітуть на полотні троянди й виноград,

               Розмай калиновий там грає

               І дивні птахи щебетять.

               Навік з’єдналось чорне і червоне –

               Мого краю гордість і краса.

               Душа народу – малинові дзвони –

               Його веселка і його сльоза.

                    Висока тополя, червона калина

                    Частіше з роками все сняться мені.

                    Це кличе до себе моя Батьківщина,

                    Де верби шепочуть, де зорі рясні.

                    І батьківська хата щиро вітає,

                    Воду з криниці я п’ю – не нап’юсь.

                    Це Батьківщина, що завжди чекає,

                    Віконцям маленьким низько вклонюсь.

                                                                                     А.Іванов

   Батьківщина – це не тільки земля, на якій ми живемо, не тільки простори й багатство природи, це ще й люди,які її населяють, їхня натхнення праця. Батьківщина – це пам’ять серця про все, що було з народом, це пам’ять про трагічну історію країни. А наша історія – це історія віковічної боротьби за своє місце під сонцем. «Тисячі літ живе народ наш на плодючій, прекрасній землі. Роздираний нападниками і загарбниками без міри, але єдиний, дужий і добрий до всього живого. Скільки було заздрісників, ворогів, які хотіли зіпхнути народ цей із його землі, знищити, пустити у непам’ять. Здавався він усім чужинцям таким добрим, лагідним і безпомічним, що сам упаде в руки, як перестиглий плід. А він стояв уперто, непохитно, тисячоліттям. Вороги ж гинули безслідно. Та над їхніми могилами лунали не прокляття, бо народ наш не вмів ненавидіти, а лунала до самого неба пісня».

                                                                                     (П.Загребельний)

   Тисячі синів і дочок віддали життя за те, щоб Україна була вільною. Тисячі борців за свободу йшли тернистими шляхами до перемоги. Повільно прокидався народний дух. Його не могли знищити ні рабство, ні грати. Братство, рівність, свобода – ось чого прагнув народ. Україна розірвала вікові узи неволі, мужньо витримала голодомори, війни і вийшла на шлях оновлення. 24 серпня 1991 року була проголошена незалежність нашої Вітчизни.

              Не посміє ніхто нас поставити знов на коліна,

             Лиш вселенська любов – наша віра і наша мета.

              Одинадцята заповідь – вільна в віках Україна,

             Боже сяйво блакиті і мова ланів золота.

                                                                                    В.Романюк

   Батьківщина – це також наша культура, собори, монументи, які прикрашають державу і несуть її славу. Сьогодні Україна впевнено крокує в майбутнє, і яким воно буде – залежить тільки від нас. І щоб у країні були мир і злагода, ми повинні бути щирими, добрими, повинні дбати про свою Вітчизну, пишатися нею і любити її.

                Щоб ти був щасливим – тобі заповім:

               Люби Батьківщину всім серцем своїм!

               Люби щонайбільше у світі її!

               Є інші держави, є інші краї –

               А рідна Вітчизна у світі одна.

               Для тебе, мій друже, як мати вона!

   І де б ми не були, скільки б не пройшли шляхів, ми завжди повертаємося на рідну землю, в рідну оселю. Кожному з нас особливо дорогий той куточок,де ріс, де став людиною.






РОСЛИНИ-СИМВОЛИ УКРАЇНИ

ИМВОЛИ УКРАЇНИ

   Рослини відіграють у житті людини велику роль. Рослини – це продукт харчування, це лікувальні засоби, корм для тварин, сировина для промисловості тощо. Рослини – «фабрики» кисню.

   Деякі рослини – особливо важливі, вони є символами країн, народів. Майже в усіх народів є рослинні символи: у канадців – клен, у росіян – берізка. Для українців символом стала верба й калина. Усім відоме прислів’я: «Без верби й калини нема України». Крім верби і калини, в Україні в особливій пошані і тополя, вишня, а серед квітів: барвінок, чорнобривці.

                                               ВЕРБА

   Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. «Без верби і калини – нема України», - говориться в народній приказці.

   Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: «Де вода, там і верба». Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна. Під вербами молодь призначала побачення. Освідчувалася в коханні.

   Верба символізує вірність. Рідний край, любов безмежну. Не можна допустити. Щоб зникли вербові насадження на нашій Україні.

                                               КАЛИНА

   Раніше калина росла біля кожної хати. Красива і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок. З гілочки калини батько синові робив сопілочку. А слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Нею прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

   Калина – це пам’ять. Пам’ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих садили калину.

                                                СОНЯШНИК

   Соняшник – символ Сонця, праці і достатку, сили і доброту. Він – чи не

найсильніший серед квітів… Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти. Бо постійно орієнтується на небесно Світило – повертає за ним свою схожу на Сонце голову.

   Соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника – єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина – єдина і найвища цінність.

                                               ДУБ

   Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний дуб, який росте в урочищі Юзефин Рівненської області. У с. Верхня Хортиця росте 800-річний дуб.

   Під час грози електричні розряди найбільше «притягує» дуб. Зі 100 ударів блискавки у дерева – 54 припадає на дуб.

   Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які за повір’ям додавали під час сну сили. Дуб. Як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання.

                                              МАЛЬВА

   Чи не найбільш поширеною та улюбленою в Україні здавна вважали рожу рожеву, або мальву. Прийшла до нас мальва з Південної Азії. Ця рослина поширена також по всьому Середземномор’ю і має понад півтори тисячі видів. Високі стебла, густо вкриті яскравими ніжними квітками та великими лапатими листками, живою стіною закривають майже кожну сільську хату. Безліч відтінків: від білого, рожевого до червоного й багряного, створює дивовижну веселку навколо оселі. Назва мальва – латинського походження. В Україні цю квітку ще називають калачиками за формою плодів, схожих на калачі.

                                             ЖИТО

   Крім тих оберегів. Які ми назвали, в українського народу є ще – жито.

               Це знак добробуту і злагоди в сім’ї,

               Це обрядова, культова рослина,

               І довгого життя на цій землі.

               Народна мудрість стверджує: без жита

               Людина не могла б на світі жити.

               Тож на достаток і на довгий вік

               Тоді, коли новий надходив рік,

               Ходили хлопці житом засівати.

               І наречених також посівати

               На щастя. На добро обряд велів

               Цим життєдайним символом полів.

                             А ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО…

найдовговічніше дерево України – тис ягідний, вік якого 4 тисячі років. У минулому ця рослина була поширена по всій лісовій зоні Європи, але повсюди її винищували через дуже цінну деревину – недаремно тис називають «королівським деревом». У нашій країні осередок цього дерева –   княждвірський резерват поблизу Коломиї в Івано-Франківській області, загальна площа якого 206 гектарів;

найстаріше дерево в Україні – 1300-річний дуб в урочищі Юзефин Рівненської області. У селі Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким, за легендами, відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін та Михайло Лисенко. Обхват його стовбура понад 8 метрів;

найвище дерево в Україні – модрина європейська в Рахові, яка у 140 років мала висоту 54 метри, а також кілька ялиць в урочищі Чемернар Берегометського лісокомбінату на Буковині. Їхня висота 45 метрів;

найменше дерево з тих, що ростуть в Україні, - верба туполиста. Висота її 12-15 сантиметрів, а зустрічається вона на вологих вапнякових скелях в альпійському поясі Карпат, зокрема на горі Близниця;

найнебезпечніше дерево під час грози, тобто таке, що притягає електричні розряди, є дуб звичайний із глибокою стрижневою кореневою системою. Багаторічні спостереження вчених у змішаному лісі дали змогу з’ясувати, що зі ста ударів блискавки на дуб припадає 54, на тополю – 24, смереку – 10, сосну – 6, бук – 3, а на акацію – 1 удар. Береза, клен та горіх не зазнали жодного удару. Але й вони здатні «притягати» грозові розряди, якщо стоять поодинці;

найдовше коріння серед рослин України (понад 15 метрів) має люцерна посівна;

найкисліша рослина в Україні – це щавель кислий. Сік листя цієї рослини містить кислоту в концентрації 1,36%;

найсолодша коренеплідна рослина української флори – цукровий буряк. Цей коренеплід накопичує до 25% цукру, тоді як цукрова тростина лише 18%;

найстаріша яблуня в Україні росте в селище Андріївка на Сумщині – їй понад 150 років, а крона має площу близько 0,4 гектара. Її схилене донизу гілля досягло землі, вкоренилося й перетворилося на додаткові стовбури-опори завдовжки 20-40 сантиметрів.
ЗА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

Сьогодні ми поговоримо про здоров’я, про здорову людину, про здоровий спосіб життя. Сучасна людина влаштована так, що про власне здоров’я згадує тільки тоді, коли хворіє. Весь інший час людина не замислюється про здоров’я, забуваючи про те, що воно – не нескінчене і його необхідно підтримувати. «Здоров’я – це нічого, але все без здоров’я ніщо».

   Здоров’я значить бути щасливим. Здоров’я – це особистий досвід насолоди позитивним життям.

   Вітаючись один з одним, ми бажаємо здоров’я. Раніше, коли люди потерпали від багатьох хвороб і медицина перебувала на низькому рівні, здоровим вважався кожен, хто не був хворим. Згодом здоровими почали вважати тих, хто добре почувався фізично.

   Отже, ми люди ХХІ століття пов’язуємо термін «здоров’я» з багатьма іншими вимірами благополуччя – духовним, емоційним, інтелектуальним і соціальним. В Статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВОЗ) дається таке визначення: «Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад».

   Завдати шкоди нашому здоров’ю можуть шкідливі звички: вживання алкоголю, наркотиків, тютюну. Що ж станеться тоді з нашим життям? Для кожної людини, напевно, найважливішими цінностями є здоров’я, сім’я, друзі, робота, матеріальне благополуччя. Але в силу певних причин ви починаєте вживати наркотичні речовини. Що станеться зі здоров’ям, сім’єю, друзями, роботою, достатками? Це все зникає, змінюється, руйнується.

               Дитя цигарку витягає,

               Бо хочеться дорослим стать.

               Та сильним, гарним він не стане!

               Бо зріст вповільнюватись став.

               Усе, що в світі є погане,

               Хлопчина в організм запхав.

               Та ще й в залежність від цигарки

               Потрапив хлопець, як в капкан.

               Не допоможуть слово й лайки,

               Тепер над ним – цигарка Пані.

                    А друга погана звичка,

                    Заходить, часом, наче гість,

                    Бо в хаті свято, часом сяє

                    Горілка в пляшці на столі.

                   Хлопчина, деколи буває,

                    Ще й випив чарочки малі.

                    А яд таки усе руйнує,

                    Найперш страждає голова.

                    Всі центри там паралізує…

                    Біда великою бува.

               Дівчата й хлопці – слабаки,

               Під вплив частенько попадають.

               Спочатку все це, наче, сміх,

               Та час летить. Вони страждають.

               Наркотики – страшна біда.

               І молодими помирають…

               А вороття нема… Шкода.

               Запам’ятай, що ти Людина,

               І хай біда повз тебе лине.

               В хворобі щастя не буває,

               Лише в здоров’ї щастя є!

               Здоров’я, лиш дурний псує.

   Ми повинні турбуватися про здоров’я, вести здоровий спосіб життя. Наша поведінка, наш спосіб життя є дуже важливим, навіть найважливішими, у збереженні здоров’я.

   Від вас залежить, який шлях оберете, якою стежиною підете, наскільки вам вдасться реалізуватися в своєму житті. Отож, все у ваших руках.

                             Притча «Усе в твоїх руках»

   Колись у Китаї жив дуже розумний, але пихатий мандарин. Весь день він приміряв одяг та теревенив зі слугами про свій розум, згадував давню зустріч з імператором. Так минали дні, роки…

Аж ось пішла країною чутка, що неподалік кордону з’явився мудрець, розумніший від усіх на світі. Дійшло це і до нашого мандарина. Дуже розлютився він: «Хто може називати якогось там ченця найрозумнішою людиною у світі?». Але вигляду не подав, а запросив мудреця до себе у палац. Сам надумав обдурити мудреця: «Я візьму в руки метелика, сховаю його за спиною і запитаю, що в мене у руках: живе чи мертве. І якщо чернець скаже, що живе – я роздушу метелика, а якщо мертве – я випущу його…». І ось день зустрічі настав. У пишній залі зібралося багато людей, усім хотілося подивитися на двобій найрозумніших людей у світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метелика і нетерпляче чекав приходу ченця. Аж ось двері відчинилися, до зали увійшов невисокий худорлявий чоловік. Він попрямував до мандарина і сказав, що вже готовий відповісти на будь-яке його запитання. І тоді, криво посміхаючись, мандарин промовив: «Скажи-но мені, що я тримаю у руках: живе чи мертве?». Мудрець трохи подумав, усміхнувся і відповів: «Усе у твоїх руках!». Збентежений мандарин випустив метелика, і той полетів, радісно тріпочучи своїми яскравими крильцями.А ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

               ЯК СЕБЕ ПОВОДИТИ У ГРОМАДСЬКИХ МІСЦЯХ

                                     В установі

   З моменту свого народження людина вступає у взаємозв’язки з установами. Уже в пологовому будинку заповнюється картка з усіма даними про неї, потім бюро загсу, домоуправління тощо. В міру росту людини зростає й кількість установ,з якими їй доводиться мати справу. Тут вікна касира і прилавки, транспорт і пошта, театр і кіно, лазні тощо. З одного боку вікна чи прилавка стоять відвідувачі установи, з другого – працівники установи, що їх обслуговують.

   Від робітника установи відвідувачі чекають діловитості, чіткості в роботі, уваги, люб’язності й коректності. Люб’язний працівник по-діловому, спокійно, чітко і привітно дає пораду відвідувачеві, якщо треба, дізнається, уточнює щось, наводить довідки по телефону, довідується про положення і закони тощо. Він однаково уважний і приязний з усіма, якщо до нього звернуться бабуся, що погано чує, або людина, яка не вміє викладати думки, він повинен терпляче їх вислухати і бути завжди готовий допомогти. Уважність і люб’язність у ставленні до одного не повинні шкодити більшості. Якщо хтось із відвідувачів, незважаючи на тих, які стоять за ним, витрачає час на довгі пояснення й міркування, треба, вказавши на чергу, попросити його говорити коротше.

   Які вимоги ставлять працівники установ до своїх співгромадян – відвідувачів? У багатьох установах у визначені дні й години буває більше відвідувачів, ніж звичайно, внаслідок чого робота стає напруженою. Щоб уникнути цього, ті, хто можуть, повинні приходити в цю установу в інший, зручніший час. Коли ви приходите в установу перед самим закриттям, слід зважати на те, що й у працівників установи теж нормований робочий день і вони теж мають право на відпочинок.

   Відвідувачі, з свого боку, повинні бути з працівниками установ ввічливими і висловлювати свої прохання ясно і коротко.

   Заходячи в приміщення, не грюкають дверима. Якщо там немає гардероба для відвідувачів, то чоловік знімає хоча б головний убір. Перед тим як зайти до приміщення, треба постукати в двері і, зайшовши, привітатися. Якщо відвідувач бачить, що працівник пише, підраховує чи перевіряє гроші, він чекає, поки той закінчить, і лише тоді звертається до нього. Перш ніж викласти свою справу, треба обдумати, що і як сказати. Заздалегідь мають бути заготовлені потрібні для справи документи, гроші тощо. Якщо доводиться повторити своє прохання, це треба робити спокійно, не нервуючи, зважаючи на те, що не завжди винний працівник установи. Відвідувач повинен розмовляти привітно. Не треба забувати елементарних висловів ввічливості: «будь ласка» і «дякую». Чим привітніші ви будете, тим привітніше вас приймуть. Взаємна повага працівників установи й відвідувачів – запорука нормальної роботи.

                                        У магазині

   Перш ніж зайти в магазин, треба пропустити тих, хто з нього виходить. Якщо за вами хтось іде, притримайте двері. Входячи в магазин, вітаються, виходячи – прощаються. Не вітаються в універмагах, а також там, де дуже багато людей і того, хто увійшов не помічають.

   Брати собаку в продовольчий магазин категорично забороняється. Забороняється також чіпати продукти руками.

   Кожен покупець, незважаючи на стать, вік або суспільне становище, має дотримуватися черги. Лише у виключних випадках можна просити тих, хто стоїть попереду, дозволу купити поза чергою. Бажано пропускати без черги тих, хто з дитиною на руках. Не проштовхуйтеся між тими, хто стоїть у черзі, й не зазирайте через їхні плечі на товари, що лежать на прилавку.

   Продавця, який розмовляв з іншим покупцем або щось підраховує, не турбуйте запитаннями. Покупець повинен почекати до того часу, поки продавець звільниться. Що й скільки треба купити, обдумують наперед. Той, хто забуває, повинен скласти завчасно список покупок.

   З продавцем поводяться відповідно до правил ввічливості. Вимогливий, підвищений тон, як і гордовита поза, - ознака невихованості людини. З пропонованими товарами треба поводитися обережно, не м’яти і не торкатися до них спітнілими, брудними руками. Жінки під час примірювання плаття повинні намагатися не забруднити його губною помадою.

   Якщо ви вирішите, щ річ вам не підходить, треба подякувати і вибачитися за турботу. Дехто має звичку, щоб приховати свою ніяковість після довгого вибору, ганьбити товар. Нічого немає нетактовного признатися в тому, що не маєте такої суми грошей, хотілося б подивитися й в інших магазинах або ще не вирішили, купити чи ні.

   Обслуговуючи покупців, треба вміло і люб’язно поводитися з ними, допомогти їм вибрати покупку. Професійна етика вимагає від продавця поваги до всіх категорій покупців – від малого до великого. Треба пам’ятати, що обслуговування дітей (а часом і дорослих) – процес одночасно і виховний. Обслуговуючи покупця, не розмовляють одночасно ще з кимось і не подають товар через плече. Якщо покупець підійде до продавця, коли той рахує касові чеки або зайнятий чимось іншим, продавець повинен припинити своє заняття або принаймні вибачитися і попросити хвилинку почекати.

                                В кафе, їдальні, ресторані

   У більшості кафе, їдалень, ресторанів є гардероб. Якщо чоловік супроводжує жінку, він допомагає своїй дамі скинути й одягти пальто, не допускаючи, щоб це робив гардеробник. Номер гардероба залишається в чоловіка.

   Зовнішність свою доводять до ладу у вестибюлі або в туалеті (в разі потреби кожен запитує сам про місце його розташування). В залі, як і в інших громадських місцях, не зачісуються, не користуються косметикою.

   Як заходити в зал? Коли мужчина приходить із пані, вона заходить першою у вхідні двері (відчиняє їх чоловік), але в зал мужчина заходить попереду жінки, щоб знайти місця і підвести до них супутницю. Перш ніж підійти до столу, будь-який уважний чоловік повинен запитати, чи подобається місце його супутниці, чи ні.

   У великому ресторані, де не видно всього залу, звертаються до офіціанта, який покаже, куди сісти. Якщо до столу підводить офіціант, чоловік йде за супутницею.

   Між столиками треба рухатися тихо й обережно, не турбуючи й не чіпаючи тих, хто сидить. Коли трапиться когось зачепити, треба вибачитися. Проходячи мимо, не роздивляються тих, хто сидить, або їжу, поставлену перед ними. Якщо немає вільних столів, але є місця за зайнятими, питають дозволу сісти: «вибачте, дозвольте сісти?» або «вибачте, це місце вільне?». На випадок позитивної відповіді дякують і сідають з легким поклоном. Ті, що сидять, відповідають на безмовне привітання кивком. Відмовитися від запрошення сісти за столик можна лише з дуже поважної причини, наприклад якщо ви з кимось прийшли або чекаєте на когось. Коли знайомий підходить у супроводі незнайомого, його треба представити тим, що сидять за столом, перш ніж він сяде.

   Побачивши за столиком знайомих, не завжди можна до них підходити, навіть якщо в залі немає вільного місця. Як поводитися в кожному окремому випадку, повинне підказати почуття такту. Все залежить від ступеня знайомства й ситуації. Не можна питати дозволу сісти за столик знайомого, якщо він перебуває у товаристві сторонньої людини. Інша річ, якщо він сам вас запросить. У цьому випадку він вас познайомить із своїм супутником. Не можна зупинятися, щоб поговорити, біля столика знайомого, якщо він у товаристві сторонньої людини. Це можна зробити в разі крайньої потреби, та й то слід вибачитися за турботи.

   Коли жінка виходить із-за стола чи підходить до столу, чоловік встає, висовує стілець і допомагає їй сісти. Сам він сідає після того, як сіла його супутниця.

   Бесіда повинна бути приглушеною відповідно до атмосфери приміщення. Як і скрізь в громадських місцях, треба поводити себе стримано й скромно. Привселюдне місце не придатне для інтимних розмов. Нечемно перешіптуватися з сусідом, затуливши рота рукою. Треба уникати сварок і перепалок, які можуть виникати там, де вживають занадто багато алкоголю. Людина, яка поважає себе, ігнорує тих, хто свариться, і нехтує образливими для себе зауваженнями п’яних.

   До офіціанта звертаються ввічливо, супроводжуючи кожне бажання словом «будь ласка». Непристойно кликати офіціанта викриком «алло» або стукаючи по тарілці ножем, роблять це кивком голови. Якщо необхідно все-таки звернутися, то кличуть його неголосно, коло офіціант перебуває десь поблизу.

                           В кіно, на лекції, в театрі

   В кіно і на лекцію звичайно ходять у вуличному одязі. Чоловіки знімають, як у всіх приміщеннях, головний убір. Але й жінка повинна це зробити, якщо в неї великий або високий капелюх і якщо вона заважає тим, хто сидить ззаду. В театр чи на концерт приходять заздалегідь, знаючи, що буде потрібний час, щоб здати верхній одяг у гардероб, привести себе в порядок і знайти місця.

   У гардеробі чоловік допомагає жінці зняти пальто і здає його в гардероб, лишаючи в себе номер.

   Чоловік входить у театральний, концертний і кінозал перший, а першою виходить жінка. Якщо заходять дві пари, то першим іде чоловік, потім дві дами, а за ними другий чоловік. У такому ж порядку і сідають; жінки посередині, чоловіки – скраю.

   Якщо ви знаєте, що ваші місця посередині ряду, треба сісти заздалегідь, не чекаючи на останній сигнал, щоб не турбувати інших глядачів. Коли доводиться турбувати тих, які сидять, у них просять вибачення. Той, кого потурбували, не виявляє на обличчі свого незадоволення і не чекає, поки в нього попросять дозволу пройти, а встав сам, помітивши тих, хто йде вузьким проходом. Ввічливим людям, які встали, щоб вас пропустити, треба подякувати.

   Проходити треба обличчям до тих, які сидять. Чоловік іде перший. Він допомагає сісти своїй супутниці, опускаючи сидіння крісла, і лише після того сідає.





ХОЧЕШ ДОВШЕ ЖИТИ – КИДАЙ КУРИТИ
   Тютюн завдає шкоди тілу, руйнує розум, отуплює волю нації.
                                                                            Оноре де Бальзак
   Саме про куріння, про соціальне явище тютюнокуріння буде йти сьогодні мова. Хто не знає про доктора Фауста і його одвічного супутника Мефістофеля? Чудовий твір великого Гете «Фауст». Проте мало хто знає, що в легенді про Фауста був і такий цікавий епізод, коли після відкриття Америки Фауст у супроводі Мефістофеля побував у Новому Світі. І коли вони побачили тютюн, Мефістофель заявив «Корисна травичка, не лопух якийсь! Вона ощасливить цілий Старий Світ. Хто хоч раз закурить, той не покине своєї забавки. Більше не говоритимуть про нас, чортів, що тільки ми одні вдихаємо дим і випускаємо його з ніздрів. Чи не натоптати вам люльку, шановний докторе?» Фауст (рішуче) «Не треба, забавка для дурнів».
   Чому виникає звикання до тютюну? Наскільки шкідливе куріння для нашого організму? Давайте розглянемо міфи про куріння.
   Міф 1. Куріння заспокоює нерви.
   Компоненти тютюну ( смоли, нікотин, дим ) не розслаблюють, а просто «гальмують» найважливіші ділянки нервової системи. Звикнувши до цигарки, людина без неї вже розслабитися не може. Виходить замкнене коло: і виникнення, і закінчення стресу залежать від куріння.
   Міф 2. Люди, які курять, довше зберігають струнку фігуру.
   Навколо багато людей з надмірною вагою, які курять. Притупляючи цигаркою почуття голоду, ви провокуєте розвиток гастриту й виразки шлунка. Худнути за допомогою куріння – це все одно, що прищепити собі інфекційну хворобу й «танути на очах» від неї.
   Міф 3. На морозі цигарка зігріває.
   Тютюновий дим створює короткочасний зігріваючий ефект (отрути, які входять до його складу, звужують судини, збільшують частоту пульсу й підвищують кров’яний тиск). Чи варто так зігріватись, щоб отримати натомість, як мінімум, гіпертонію?
   На Землі палить близько половини чоловічого й четверть жіночого населення.
   З 1991 по 2025 рік паління зведе в могилу десять мільйонів осіб. Це статистика.
   Щорічно від хвороб, спричинених тютюнопалінням, помирає понад 700 тис. осіб. Це дані Всесвітньої організації охорони здоров’я.
   Щохвилини на земній кулі випалюється 30 тисяч цигарок і сигарет.
   Одне з перших місць у світі з паління посідає Франція. На рік на дорослого жителя країни там припадає 2,5 кг тютюну. Медики вважають, що кожен десятий у Франції гине саме через свою пристрасть до паління.
   Угорські вчені стверджують, що процес старіння організму курця середнього віку прискорюється у 2,5 разу.
   За даними американських медиків, тютюнопаління – основна причина серцевих нападів у молодих жінок і жінок середнього віку. Навіть у тих курців, які щодня випалюють до чотирьох сигарет, ризик серцевих нападів удвічі вищий, ніж у тих, хто не палить.
   А що, власне, являє собою тютюн?
   Відомо 66 видів тютюну, 45 з яких ростуть у поза тропічних частинах Америки, а 21 вид – в Австралії й Полінезії. Серед них найбільш відомі тютюн справжній і тютюн махорка. Тютюн справжній – однорічна рослина, що сягає 3 метрів заввишки. У дикому виді він не трапляється. Виник у Південній Америці як природний гібрид задовго до відкриття її європейцями. Листя тютюну містить від 1 до 4% отруйного алкалоїду нікотину й від 5 до 17% органічних кислот. Його наркотична дія пояснюється наявністю нікотину, а аромат – смолами й ефірними оліями. Вирощується тютюн не лише для виготовлення сигарет, але й для одержання лимонної кислоти, медичних препаратів (нікотинової кислоти) і засобів захисту від шкідників рослин. Найбільші площі зайняті тютюном у США, Китаї, Індії, Японії, Бразилії й Туреччині. Світовий лідер з виробництва отруйної продукції – США. Уважається, що першим з європейців познайомився з тютюном Колумб.
   З десяти курців звичка до щоденного споживання тютюну розвивається в дев’ятьох.
   Вісім з десяти курців виростають у родинах, де батьки палять.
   Виразкова хвороба шлунка серед любителів тютюну спостерігається в десять разів частіше.
   Тютюнопаління спричиняє 80% смертей від хвороб серцево-судинної системи у віці 35-45 років.
   Дія нікотину особливо небезпечна в молодому віці, коли легко розладнати нервово-гуморальну регуляцію організму.
   Як відомо, тютюновий дим містить дуже шкідливі речовини. Найвідоміші з них – нікотин, тютюновий дьоготь, синильна кислота й чадний газ. Тютюновий дим містить близько 200 інших різних сполук, з яких найнебезпечнішими є амоніак, сірководень, мурашина кислота, масляна кислота й радіоактивний елемент Полоній-210. Нікотин – одна з найсильніших рослинних отрут, що мають здатність накопичуватися в організмі. Він добре розчиняється у воді, тому легко проникає крізь слизові оболонки порожнини рота, носа, бронхів і шлунка. От чому «пасивні курці» теж одержують свою дозу нікотину. В організмі нікотин спричиняє звуження судин, порушення процесу живлення киснем серцевого м’яза, утворення тромбів і закупорку судин.
   Шкідлива дія чадного газу пов’язана з його впливом на гемоглобін крові. У результаті виникає стійке кисневе голодування. Тютюновий дьоготь – сильний канцероген, тобто речовина, що сприяє утворенню злоякісних пухлин органів дихання. Унаслідок згорання 1 кг тютюну утворюється в середньому 55 г тютюнового дьогтю. Людина, яка щодня випалює десять сигарет, за рік пропускає через себе 400 г тютюнового дьогтю.
   Чимало людей, навіть дуже бажаючи, не можуть розстатися із сигаретою.
   Кинути їсти й пити людина не може зі зрозумілих причин. Але чому вона не може кинути палити? Яка сила тягне її до сигарети?
   Багаторічні дослідження, проведені на тисячах пацієнтів і опрацьовані за всіма правилами статистики, не залишають жодного сумніву в тому, що тютюнопаління має бути виключене з життя людини.
   Доведено, що рак легенів у всіх країнах пропорційний кількості курців і вийшов на перше місце серед інших різновидів раку.
                                         Бюлетень фактів
   Учені встановили, що зламані кінцівки в курців зростаються набагато довше, ніж у тих, хто не палить. Нікотин сприяє звуженню кровоносних судин, у результаті чого скорочується кровоток навколо зламаної кістки.
   Учені дійшли висновку, що на виробництві, яке вимагає особливої точності і чистоти, наприклад у фармакології й електроніці. Завзяті курці допускають значно більше браку, ніж некурці. Підраховано, що в першу хвилину після випаленої сигарети людина видихає з 1 літром повітря 800 тис. сторонніх часток. У нормальному видиху міститься лише 27 тис. таких часток.
   Удалося виявити зв’язок між тютюнопалінням і раком. Виявляється, під впливом речовин, що містяться в димі, відбувається мутація гена. Відповідального за організацію оборони організму від ракових захворювань. Учені припускають, що шкідливі речовини з’єднуються з генетичним матеріалом у клітинах і вибірково «знесилюють» ген контролю за раком.
                                             Тільки факти
   175 тисяч «тютюнових» поліцейських патрулюють в країнах Євросоюзу території шкіл і підприємств, офіси і ресторани. Курцям – штраф 68 євро.
   Єврокомісія дозволила керівникам фірм не брати на роботу кандидатів, що курять. Вони прокурюють в середньому 20 годин робочого часу на місяць.
   У американському містечку Калабасас заборонено курити скрізь навіть на балконі власного будинку. Штраф – 500 доларів. І мешканці не ремствують, вони самі так вирішили.
   У Чехії клієнти страхових компаній, що не курять, одержують знижки при оформленні страховок.
   Одна австрійська компанія вирішила доплачувати тим, хто не курить, по 100 євро в місяць.
   У Франції теж не можна курити в громадських місцях, диміти на вулиці. Але за кинутий недопалок – штраф 138 євро.
   Ніхто не може переконати курця кинути палити. Це рішення приймають самостійно, усвідомлюючи, що для перемоги знадобляться зусилля та рішучість. Необхідно знати, що паління – це умовний рефлекс, якого слід позбутися. Для цього необхідно змінити свій спосіб життя. Якщо кожен скаже шкідливим звичкам «ні», то ми будемо мати в майбутньому здорове покоління. Отже, вибір за вами! Зробіть його зараз у своєму серці, зробіть його на свою користь і на користь свого щасливого майбутнього.


УСЯ ГОРДІСТЬ І ВЕЛИЧ СВІТУ – ВІД ЖІНКИ
   Уся гордість і велич світу – від жінки. Саме від неї приходить усвідомлення добра і зла, історія рідного краю. Споконвіку в Україні як найвищу святість любили й шанували матір, до неї зверталися на «Ви» - доброї і вічної Берегині роду нашого.
   Бути жінкою почесно і відповідально. Природа надала жінкам найважливіші функції, адже призначення жінки на Землі – продовжувати рід людський. Жінка – осередок людського щастя і спокою, вихователька і порадниця. І якщо жінка на п’єдесталі шани і поклоніння – суспільство здорове і має майбутнє.
   Українські мадонни завжди були взірцями чесності, благородства, природної шляхетності й високої моралі. В Україні, що славна турботою про жінку, уперше в Європі було прийнято закон «Про права жінки». Але в різні періоди існування людства роль жінки у суспільстві не була однакова.
   Часи змінюються, інтереси прекрасної половини людства вже не обмежуються, у боротьбі за рівні права з чоловіками жінки досягають значних успіхів завдяки своєрідному способу мислення, витривалості, терплячості, успадкованій від тисяч поколінь матерів і дружин.
   Сьогодні, у ХХІ ст.., жінка стає повноправним членом людської спільноти на теренах науки, політики, у галузях соціальних і економічних відносин.
   Однак українська історія, багата подіями, трагічно-романтичними фактами, мала цікавий документальний матеріал для художнього осмислення постаті української жінки. Особливо болісно відгукувались на це українські поети і прозаїки, які виросли в повазі до матері, дружини, нареченої, виховані в пошані до України.
   Немає нічого страшнішого за життя на чужині, далеко від рідної землі, дорогої до щему в серці батьківської хати-колиски твого народу. Немає нічого жахливішого, ніж бути самотнім серед людей, жити в безнадії та розпачу.
   До цієї болючої проблеми звернувся Павло Загребельний. Трагічна і багато в чому повчальна історія життя героїні його роману «Роксолана» (1980), легендарної Насті Лісовської (1505-1561).
   З півдня українська земля горіла від навальних, грабіжницьких нападів орд Кримського ханства, Османської імперії. Серед невільників тисячами йшли пов’язані сирицею українські жінки. Їх чекала тяжка виснажлива праця, а наймолодші та найпривабливіші потрапляли до гаремів по всіх тодішніх володіннях султанської Туреччини.
   Але навіть за цих умов рабського існування українські жінки не втрачали любові до своєї землі, свого народу. Деякі бранки, маючи в неволі дітей та проживши життя, не могли вже повернутися на батьківщину, але робили все, щоб допомогти своїй Україні. Такі вчинки знайшли відображення в народній творчості, зокрема в думі «Маруся Богуславка».
   Історичні джерела свідчать, що наявність в українській жінці зовнішньої та душевної краси, тонкого розуму та почуття лідерства сприяла тому, що вона навіть у неволі посідала високе становище в Османській імперії.
   У 1520 р. під час нападу татар на прикарпатське місто Рогатин було захоплено в полон і продано в султанський гарем п’ятнадцятирічну Настю, доньку місцевого священика Лісовського. Незабаром із рабині-наложниці вона стала улюбленою дружиною Сулеймана І Пишного – одного з наймогутніших, наймудріших султанів грізної Османської імперії. Ця імперія загарбала понад тридцять держав і простяглася аж на три частини світу – Європу, Азію і Африку. Був Сулейман І не тільки грізним, розумним, а ще гарним, високоосвіченим – крім східних мов, знав султан ще й слов’янські.
   А якою ж була та, яку сучасники називали «сонцем його великих володінь»? Була вона, як свідчать очевидці, невелика на зріст, граціозна, з ніжними лініями і одухотвореним поглядом променистих карих очей. Полонила ж вона Сулеймана своїм непересічним розумом, духовним багатством, незалежним характером української дівчини, умінням дати добру і мудру пораду. Це ж якою мала бути сила кохання, щоб володар світу розпустив свій гарем і не хотів більше нікого знати, окрім своєї Роксолани!
   Настя майже завжди супроводжувала султана на різних прийомах, виставах, банкетах. Усю Європу вразила звістка, що султанша розмовляє з послами латинською мовою. А вона пояснювала, що в Україні в кожному селі є школа, яку веде священик або колишній писар війська Запорозького. Вони вчать дітей церковнослов’янської та латинської мовам. Європейські посли рознесли відомості про високу культуру в Україні. Сам Сулейман називав свою дружину «Гуррем» - радісна.
   Настя не забувала про рідний край ніколи. Султан, поклавши руку на груди, дав слово своїй Роксолані не грабувати більше України. І стримував напади турків і татар на Україну аж 41 рік.
   Поряд зі злом в Османській імперії розвивалося духовне життя. Серед оточення султана були талановиті поети, художники. Зодчі, філософи, які проповідували ідеали людяності й добра. Розквітла поезія, що спиралася на перські зразки. Ожила пам’ять про Міхрі-Хатун, вірші якої перегукувалися з віршами європейських гуманістів. Роксолані був близький поет-єретик Насім із його гуманістичною закоханістю в людину. Настя читала і писала багатьма мовами Європи і Сходу.
   Невидиму війну проти Роксолани вела Фатіма – перша Сулейманова дружина. Люто ненавиділа вона українку за те, що султан забув про неї та її сина. Тепер біля падишаха завжди був тільки Селім – син Насті. Перемогла Настя. Стамбул, могутню Порту сколихнула страшна звістка: Сулейман стратив свого рідного сина й онука. Такого ще не було. Тепер намісником царя став Селім.
   Роксолана мала чотирьох дітей від султана. Вона сподівалася, що її наймолодший син Баязид, колись врятує Україну, чи допоможе їй. Але він цього не міг зробити, бо його батьківщина – Туреччина, а віра – мусульманська.
   Настя мстила, вона боролася, ніколи не забувала великого горя. Що заподіяли татари і турки в її Рогатині.
   Ні жорстокість, ні сліпа віра в могутність сили, зброї, ні слава і велич влади не можуть приспати вогонь пам’яті, тепло рідної пісні, ніжний шепіт материних губ.
   Роксолана – постать добре відома в турецькій історії.
   Венеціанські посли-баїли в своїх донесеннях із Стамбула називали її Роксоланою, бо так по латині називали тоді всіх руських людей, під цим ім’ям вона залишилася в історії. Ставши дружиною Сулеймана І, Роксолана відігравала значну роль у політичному житті Османської імперії 1520 – 1560-х р.
   Роксолана, Хуррем, Хасекі – все це її імена, під якими вона знала світу. Турки ще й досі звуть її Хуррем. У Стамбулі велика міська дільниця носить ім’я Хасекі, у тій дільниці – збудована Роксоланою мечеть, притулок для убогих, лікарня – усе це на місці Аврет-базару, на якому колись продавали людей у рабство. А тут, коло мечеті Сулеймана Пишного, поряд із його величезною восьмигранною гробницею – теж кам’яна восьмигранна усипальниця його дружини Роксолани, єдиної султанші в тисячолітній історії могутньої Османської імперії, взагалі єдиної в усій історії цієї землі жінки. Яка удостоєна такої честі.
   Одній Роксолані, жінці-українці наказав Сулейман, як самому султану, збудувати мавзолей.
   400 років стоїть ця гробниця. У середині під високим куполом Сулейман звелів вирізьбити алебастрові розетки й прикрасити кожну з них безцінним смарагдом, улюбленим самоцвітом Роксолани. Коли помер Сулейман, його гробницю так само прикрасили смарагдами, забувши, що його улюбленим каменем був рубін.
   Сьогодні в Туреччині деякі гіди навіть відмовляються показувати нашим туристам мавзолей Роксолани, мотивуючи тим, що вона розхитувала основи могутності імперії.
   В європейській історії жінки-правительки держав були явищем доволі поширеним. Це й королева Кастилії Ізабелла, яка зуміла об’єднати Іспанію, і королева Маргарита, яка, об’єднавши Данію, Норвегію та Швецію, створила Кальмарську унію, і ерцгерцогиня Марія-Тереза, яка, утвердившись на своєму престолі, прихопила у свої володіння Сілезію. У мусульманському ж світі за всю історію налічується лише двадцять імен жінок-правительок і тринадцять регентш. Серед жінок, яким вдалося керувати державою крізь штори гарему, є й ім’я Хуррем-султан, тобто відомої нам Роксолани.
   В Османській імперії правовий статус жінки був найнижчим у всьому мусульманському світі. У сурі четвертій Корану «Жінки» сказано: «Мужі стоять над жонами за те, що Аллах дав перевагу одним над другими…». А догми Корану були непорушними законами життя імперії. Отже, випадки державного вивищення жінки там були винятком із правил. І ось наперекір цьому всьому Анастасія Лісовська стала султаншею і була фактично правителькою безмежної Османської імперії.
   Саме їй – Хасекі, Хуррем чи Роксолані – і присвятив Павло Загребельний свій роман.
   Настя Лісовська – це історія боротьби дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти себе, а тоді вознестися над оточенням, а може, і над цілим світом. Роксолана досягла мудрості і любові, та без Вітчизни і волі не могла жити. І помирає вона не від старості, а від туги за Україною.
   Нас не може не приваблювати ця знаменита жінка. Гордість примусила цю невільницю піднятися над своєю гіркою долею до вершини слави.
   Про Роксолану. її діяльність знав світ, вона залишилася в історії гордою українкою.
   Суспільство змінюється, проте непорушними мають бути віковічні цінності: материнство, сім’я, любов, благородство, милосердя, вірність. На них не повинні впливати економіка, політика, історія чи мода.
   Почалося ХХІ століття. Чи назвуть нас наших дочок прекрасною половиною людства, залежить від нас самих. Нехай доля жінок минулого стане для нас уроком, щоб не знівечилася доля нашого народу в майбутньому. Прийдешнє залежить від поваги до жінки.



               1.03. ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КОТІВ
Кішка – найближча до людини тварина. Наука стверджує, що кішка надзвичайно розумне створіння і багато в чому перевершує собаку. Кожна має свій особливий характер і вимагає поваги до себе, оскільки відчуває себе рівнею людині. Завдяки своїй ласкавій вдачі вони стали оберегами хатнього затишку. У Давньому Єгипті котів вважали маленькими божествами. В сучасній Японії поширені «манекі-неко» - фігурки кицьки зі здійнятою лапою, що дарують щастя. Сьогодні у світі налічується 265 порід, 600 мільйонів, домашніх котів. Найбільше їх у США, Англії, Франції та Німеччині. В Австралії на кожні 10 осіб припадає 9 котів. А оскільки з настанням тепла у чотириногих мешканців пробуджується грайливість – їхні господарі вирішили відзначати свято своїх улюбленців у першй день весни.

   В Україні кіт завжди був повноправним господарем-мисливцем у хліві,помічником селянина. Для нього завжди знаходився і теплий куток у хаті, і кухоль молока. Коти давно дружать з людьми, але ніколи не втрачають своєї незалежності. Ці тварини утворюють зграї і ватажка над собою не визнають.

               Нема ще перших квітів по весні,

               Ще й шпак не проспіває на прохання,

               Але звучать яскраві, голосні

               Мелодії котячого кохання!

                    Від них ти не сховаєшся ніде –

                    Вони лунають з вечора до ранку,

                    Це означає, що весна іде

                    Що молоденький березень на ганку.

3 ГРУДНЯ – 300 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПРОСВІТИТЕЛЯ, ПЕДАГОГА, ПОЕТА І МУЗИКАНТА ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ (1722 -1794)

   Упродовж віків постать Сковороди залишається однією з найшановніших а українській культурі. Про нього в народі розповідали різні правдиві та неправдиві історії, що ілюстрували його дотепність, незалежний характер і колюче правдолюбство. Особливо популярною стала його сатирична пісня «Всякому граду свой нрав и права». У пам’яті народу Сковорода залишився мандрівним філософом, який свідомо відмовився від спокус світу, від власності, дому і сім’ї та вчив задовольнятися найпростішими життєвими радощами і плекати в спільноті любов і взаємоповагу. Сковорода – вершина староукраїнської культури. Вихованець Києво – Могилянської академії мислив і жив у тому інтелектуальному й образному просторі, який створений Біблією. Але характерно, що він називав світ Біблії не священним, а символічним.

   Для більшості староукраїнських богословів Святе Письмо залишалося буквальною оповіддю про історію Всесвіту та Боговтілення. Сковорода пішов далі: не заперечуючи священного характеру Біблії, він повністю відкинув сенс історичних частин Біблії. Для нього всі біблійні образи були не більше ніж «фігури», символи з глибоким непрямим, інакомовним смислом. Тож Біблію філософ розглядав як рукотворний текст, створений людьми з притаманними їм слабостями й обмеженостями, але наділений глибоким і вічним сенсом.

                                        Афоризми

   Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.

   Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

   З видимого пізнавай невидиме.

   З усіх утрат утрата часу найтяжча.

   Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

   Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилося.

   Хіба може говорити про біле той, котрому невідомо, що таке чорне?

   Григорій Сковорода обрав стежку мандрівного філософа і протягом 25 років подорожував Україною. Він став основоположником новітньої української філософії. Його вчення базувалося на ідеї «трьох світів і двох натур». Перший світ – це макросвіт (всесвіт), другий – мікросвіт (людина), третій – символічний світ (Біблія). Кожен із цих світів має дві натури: зовнішня (видима) – матерія у всесвіті, тіло у людини, слова у Біблії; і внутрішня – це прихована духовна натура.

   На основі цієї теорії Сковорода проголосив ідею самопізнання: люди мають виробити свій спосіб життя, бо людина народжується твариною, а ії духовне народження залежить від неї. Прикладом такої концепції є ідея спорідненої праці – перетворення праці із засобу до життя у найвищу життєву потребу і насолоду. Сковорода вважав, що сутність людини – бути щасливою, а щастя полягає не у матеріальних благах, а в гармонійному розвитку та єдності з собою.

   Загальна концепція Сковороди ґрунтується на християнському вченні про тіло і душу, розвинутому апостолом Павлом і означеному символікою серця. У цьому сенсі все християнство є «філософією серця». Сковорода керувався біблійним розумінням слова «серце», яке не збігалося з романтичним уявленням про протистояння «серця» і «розуму». У біблійній мові серце – «розумовий центр» особистості. Посилаючись на пророка Єремію, Сковорода говорив про серце якраз як про сутність людини. Сковорода вбачав основну задачу філософії в побудові антропології (вчення про людину), а онтологію (вчення про буття) не вважав шляхом до розв’язання проблем людини.

HTTP://VSVITI.COM.UA/PLACES/CITY/114035

ДЕНЬ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА, АБО ДЕНЬ УСХ ЗАКОХАНИХ - 2021

День Святого Валентина ще іменують Днем усіх закоханих. Свято — неофіційне і не є вихідним, проте активно відзначається молоддю щорічно 14 лютого. День Валентина прийшов до нас з-за кордону і дуже скоро став одним з найпопулярніших молодіжних свят.

Історія виникнення свята

Достовірних даних про те, де саме зародилася традиція святкування — немає, одні вважають батьківщиною знаменного дня — Англію, інші — Францію. За переказами, День Святого Валентина вшановує великомученика Валентина — священика, який всупереч наказу імператора Клавдія ІІ, що забороняв молодим чоловікам мати сім'ю, таємно вінчав закоханих. Правитель вважав, що самотній чоловік, не обтяжений сімейним побутом, має шанси стати кращим воїном, оскільки його думки зайняті тільки майбутніми битвами. Незабаром дії священика були розсекречені, сам Валентин постав перед судом, піддався жорстоким тортурам і згодом був страчений. В ніч перед стратою він написав своїй коханій лист — признання в любові у віршованій формі. Згодом такі листи стали називати «валентинками». Дата смерті великомученика і припадає на 14 лютого.

Минуло багато часу, в XIV столітті священика Валентина канонізували — за благі діяння віднесли до числа святих. Відтоді День Святого Валентина активно святкується в Європі і в нашій країні.

Традиції святкування та символіка Дня Святого Валентина

Щороку 14 лютого молоді люди, що мають пару, дарують своїм половинкам різноманітні подарунки:
• «валентинки» — символічні листівки у формі сердечок, які містять признання в коханні, найчастіше у віршованій формі;
• солодощі, виготовлені в тій же «серцевій» формі або які зображують фігурки Купідона — бога любові;
• м'які іграшки та сувеніри.

Очевидно, що головні символи свята повинні бути виконані в яскравих червоних і рожевих тонах — кольорах, що означають пристрасть і полум'я почуттів.

Особливості Дня Валентина

• Ті, хто страждають від нерозділених або таємних почуттів, також дарують символічні сувеніри своїм коханим, ніби натякаючи на свою прихильність, нерідко такі подарунки підносяться інкогніто.
• Дуже романтично, коли в День закоханих, пари зізнаються один одному в любові, мріють про щасливе спільне майбутнє, а молоді люди роблять пропозиції руки і серця своїм обранцям.
• За статистикою ЗАГСів і храмів, на 14 лютого припадає дуже велика кількість урочистих реєстрацій шлюбу та вінчань, оскільки молодь вважає хорошим знаком об'єднання сердець саме в День Святого Валентина.

День закоханих — світське свято. Оскільки його зустріч припадає на сльотавий і вогкий місяць зими, молодь з нетерпінням чекає його, щоб просто весело провести час, адже новорічні свята давно позаду, а весняна «маївка» ще нескоро. Тим не менш, є пари, які дуже серйозно ставляться до цієї дати і переносять на неї доленосні рішення.

Презентація ПРАВА ЛЮДИНИ
Презентація Як зберегти та зміцнити здоров’я
Презентація Психічне здоров'я людини
Сучасні методики релаксації за допомогою дихання частіше за все використовують напрацювання практик, які пройшли перевірку часом. В їхній основі лежать однакові принципи:
1. Дихати потрібно повільно: робити не більше 6-10 видихів-вдихів за хвилину.
2. Необхідно контролювати процес, чітко визначаючи, коли вдихнути чергову порцію повітря, а коли видихнути її.
3. Дихання повинне бути глибоким – діафрагмовим. Діафрагма – це тонкий м'язовий орган, який бере участь у виконанні вдихів і видихів. Свідомо змушуючи його працювати, ми повністю наповнюємо легені киснем, збільшуючи його надходження в організм.
Щоб навчитись правильно дихати діафрагмою, пропонуємо дві прості вправи:
1. Покладіть одну руку на груди, а іншу на живіт і дихайте максимально глибоко так, щоб на вдиху живіт надувалася, а грудна клітка не рухалась. Зробіть від 10 до 20 вдихів. Спочатку буде складно, якщо ви звикли дихати тільки грудьми, але ця навичка виробляється досить швидко.
2. Зробіть глибокий вдих грудьми так, щоб живіт повністю здувся. На видиху ще сильніше стисніть живіт і знову зробіть вдих, підтягуючи м'язи живота до хребта. На наступному видиху розслабтеся. Повторіть 10 разів.
І наостанок – вправа, яка допоможе привести ваші думки та почуття до ладу. Виконувати її можна де завгодно, хоч на робочому місці:
Сядьте зручніше.
Заплющте очі та прислухайтеся до навколишніх звуків.
Зробіть перший вдих носом у звичайному ритмі, щоб налаштуватися та заспокоїтися. Видихніть також через ніс.
Другий раз вдихніть вже глибоко, використовуючи діафрагму.
Продовжуйте дихати носом в такому ритмі. Слідкуйте, як повітря проходить крізь тіло: потрапляє через ніздрі в легені, наповнює грудну клітку і живіт. І як – таким самим шляхом – виходить на видиху.
Повторіть кожен цикл вдиху і видиху як мінімум 5 разів.
Презентація
"7 правил здорового способу життя"
https://drive.google.com/file/d/1vUXp3idyyAzecb6lqTMrLYhIzspeCIiV/view?usp=sharing
Цитати про життя з сенсом

Життя як п'єса в театрі: важливо не те, скільки вона триває, а наскільки добре зіграна (Сенека).

Три речі ніколи не повертаються назад - час, слово, можливість. Тому не втрачай часу, вибирай слова, не прогав можливість (Конфуцій).

День - це маленьке життя, і прожити його треба так, ніби ти маєш померти зараз, а тобі зненацька подарували ще добу (Горький).

Ми не можемо вирвати жодної сторінки з нашого життя, хоча легко можемо кинути у вогонь саму книгу (Жорж Санд).

У людини два життя: друге починається, коли розумієш, що життя тільки одне (Конфуцій).

Три шляхи у людини, щоб розумно чинити: перший, найблагородніший, - роздуми; другий, найлегший, - наслідування; третій, найгіркіший, - досвід (Конфуцій).

Мета життя - самовираження. Проявити у всій повноті свою сутність - ось для чого ми живемо (Оскар Вайльд).

Вірші Ліни Костенко

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
**************
Життя ж коротке і шалене.
Летить, як цифри на табло.
Учора все було зелене.
Учора все іще було.
*************
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
***************
Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, як не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип’ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?⠀
Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.
************
УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба – це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
************
Та нічого. Тільки от що.
На пронизливих вітрах
облетіло наше листя,
облетіло його — страх!
Лиш одна є втіха в тому,
що під небом голубим
аж тепер вже видно, хто ми,
до самісіньких глибин.
***********
Ще пахне сіно. Ще рояться оси.
Ще у дуплянках солодко медам.
А вже вночі навшпиньки ходить осінь
і полум’я жоржин задмухує садам.
************
Калина міряє коралі
А ти летиш по магістралі
Життя — це божевільне раллі
Питаю в долі
А що далі?
***********
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм… ми минаєм… так-то…
А час – це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так… і в цьому вся трагічність.
Час – не хвилини, час – віки і вічність.
А день і ніч і звечора до рання –
це тільки віхи цього проминання.⠀
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, –
Дивися: Час, великий диригент,
Перегортає ноти на пюпітрі.
***********
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, –
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно – музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!
************
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
*************
Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: – Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!<
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.
************
Нечутно ходить вітер по землі,
цілує ніжним яблуням долоні.
Які тепер ми добрі і сумні,
які тепер ми серцем безборонні!
Як знаєм все, як хочемо не знать,
які чужі нам вихватки і пози.
І як в душі не хоче проминать.
***********
Хай буде сад і дерево крислате
і кіт-воркіт і ще багато див
Доросла пам’ять – то уже не слайди
Тоді вже доля гляне в об’єктив.
***********
Твій силует за соснами,
твій голос за ялинами.
Твій крок у храмі осені,
у шелесті трави.
***********
На все є час — на самоту і вірші
В безсонну ніч осінньої сльоти,
На гіркоту безмірних перебільшень
І справедливу жорсткість прямоти.

Топ 10 книг осені 2020

https://folga.com.ua/events/top-10-knig-oseni-2020-ot-yakaboo?fbclid=IwAR1Xl39icQfLWkEh6P2kHE_8v4odcPpH8L0120cXfENEGVU0MrimJPo-00M

ЩО ПОЧИТАТИ З ПЛЕДОМ І КАКАО :15 КНИЖОК ЖОВТНі

https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3118428-so-pocitati-z-pledom-i-kakao-15-knizok-zovtna.html?fbclid=IwAR0z5_3SGvjQZKgrgQ1T6Fm7WemnD4b1OSt8cMQWXo_8KsJPhSKdoBsBKis

Виявилося, що «Мона Ліза» написана поверх іншої картини

https://bizua.org/11767/vyyavylosya-shho-mona-liza-napysana-poverh-inshoyi-kartyny?fbclid=IwAR2aSGz1oDk6uwOSOIbOzwM3GqYh1qkdxubKlInxZ-DAIlrh5fa2K417xFU

Оголошено лауреата Нобелівської премії з літератури

https://news.rbc.ua/ukr/world/obyavlen-laureat-nobelevskoy-premii-literature-1602141481.html?fbclid=IwAR3nr9UphzzkCfHvJI8wcrBkabRnH38StKZnwvlKXk2j0_b-PEz0KelecGk

4 жовтня - Всесвітній день тварин

...Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.

#ЛінаКостенко

Спосіб спілкування з кішками

https://charter97.org/ru/news/2020/10/8/396180/?fbclid=IwAR3p203SRL8u9ENooIE1qpjZcGf4I6EVQvF0yVOlXTX3uVtWcPUWbDRaiew

Про що нам каже календар сьогодні...

3 жовтня
125 років від дня народження Сергія Олександровича Єсеніна (1895–1925), російського поета
120 років від дня народження Томаса Клейтона Вулфа (1900–1938), американського письменника
Детальніше тут: https://nlu.org.ua/calendar_dat.php?year=2020&month=10

ЛУШПА Михайло Панасович

Народився 4 жовтня 1920 р. у с. Могриця Сумського району.

До війни армійську службу проходив у полку охорони уряду Московського Кремля. Захищав Ленінград у 1941 р. Далі: Ленінградський фронт, Пензенське артучилище, по його закінченні – командир взводу курсантів. Після війни: інструктор Сумського обкому партії, завідуючий сектором партійного відділу, слухач вищої партійної школи, другий секретар Конотопського міськвиконкому, голова Сумського промислового облвиконкому, згодом – заступник голови Сумського облвиконкому, з 1972 по 1989 рік – перший секретар Сумського міськкому КПУ.

Після виходу на пенсію очолював організацію по охороні пам’ятників культури. Член Спілки архітекторів. Лауреат премії Ради Міністрів СРСР і Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, кавалер численних бойових та трудових відзнак.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, найвищою нагородою Української православної церкви – орденом Св. Рівноапостольного князя Володимира.

Діяльність Михайла Панасовича у Сумах розпочалась у 1972 році. Сумчани цінили його за розум, організаторські здібності, вимогливість до себе та підлеглих. Він не любив тих, у кого слово розходиться з ділом, знав ціну кожній копійці.

За ініціативою Михайла Лушпи було оголошено Всесоюзний конкурс на кращий проект реконструкції і забудови центральної частини міста загальною площею 1600 гектарів. У цьому конкурсі переміг Московський державний інститут проектування міст, який свого часу проектував центр Гавани.

Керуючись ним, в Сумах почали прокладання доріг, тролейбусних ліній, тепломереж, зведення мостів, будівництво лікарень, об’єктів соціально-культурного призначення. Кожного року вводилось в експлуатацію 150-155 тисяч квадратних метрів житлової площі, здавались у п’ятирічку 6-7 дитсадків, 2-З школи.

«Я не просто люблю це місто», - говорив Михайло Лушпа, - «Я вріс у нього своїми коренями».

За часів керівництва Михайла Панасовича в Сумах пішли тролейбуси, з’явилися широкі проспекти, зведено театр, дитячий парк «Казка», обласну наукову бібліотеку, залізничний та автобусний вокзали, МЦ «Романтика» та інші культурно-розважальні об’єкти, будувалось житло у нових мікрорайонах. Місто розквітло трояндовим цвітом, прикрасилося особливими фонтанними перлинами. Чимало зусиль доклав Михайло Панасович до реставрації архітектурної окраси Сум Троїцького собору, а також старовинних храмів, пам’яток історії та культури у Глухові, Путивлі, Ромнах, Охтирці та інших містах.

Праця архітекторів М.П. Лушпи, С.П. Сліпця, А.Ю. Чорнодіда та інженера І.Л. Петрова з будівництва театру ім. М.С. Щепкіна дістала високої оцінки. У 1981 році творці чудового архітектурного спорудження стали лауреатами Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

Сумчани гідно оцінили працю М.П. Лушпи у розбудові міста.

Рішенням сесії Сумської міської ради у жовтні 1994 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми».

А один із найсучасніших і найяскравіших проспектів обласного центру носить його прізвище.

Помер «мер міста троянд», Михайло Панасович Лушпа, 23 травня 2007 року. Похований на Центральному міському кладовищі.

7 вересня 2013 року, на День міста, біля дитячого парку «Казка» було відкрито пам’ятник Михайлу Лушпі.

Свій 70-річний ювілей заслужений артист Леонід Матвієнко відзначив гала-концертом на рідній сцені сумського театру ім. М. Щепкіна 28 вересня 2020 року

Леонід МАТВІЄНКО. Народився 1950 року в селі Юнаківка на Сумщині. Має незакінчену середню спеціальну освіту. Стаж концертної діяльності – 46 років. Заслужений артист Абхазії (1984). Заслужений артист України (1999). Учасник бойових дій в Афганістані. Нині – соліст Сумської обласної філармонії.

Виповнилося 70 років від дня народження Леоніда Матвієнка — заслуженого артиста України, соліста Сумського Національного академічного театру драми та музичної комедії ім. М. Щепкіна, лауреата низки всеукраїнських та міжнародних пісенних конкурсів.

Зважаючи на карантинні обмеження, далеко не всі шанувальники таланту цього співака змогли потрапити на його ювілейний концерт, що пройшов на рідній для нього сцені щепкінського театру. Неповторне мистецьке дійство ввібрало в себе кращі пісенні зразки національної та зарубіжної естради, які Леонід Григорович дарує своїм шанувальникам упродовж більш як півстоліття.

Разом із маестро виступали його молоді колеги лауреати багатьох пісенних конкурсів та фестивалів співачка Тетяна Ластовецька, музикант Дмитро Семикрас, а також оркестр театру (диригент — заслужена артистка Людмила Стичук, головний диригент — заслужений працівник культури Віталій Тамілін).

Свого часу Леонід Матвієнко побував з концертними гастролями у багатьох країнах світу — Австралії, Німеччині, Грузії, Чехословаччині, Азербайджані, Абхазії, Вірменії, виступав разом з такими всесвітньовідомими виконавцями як Карел Готт, Дін Рід, Бісер Кіров, Лілі Іванова та іншими.

Сьогодні уродженець Сумщини працює у рідному краю, у театральному колективі щепкінців.

Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

50 найкрасивіших замків, палаців і фортець України

http://lviv1256.com/history/50-najkrasyvishyh-zamkiv-palatsiv-i-fortets-ukrajiny/?fbclid=IwAR0F--BvNPiwZ7w-KFqsN1x7jffbeEAPfjcBddH1qDadR_ENPTIOyMDTZpE