ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ «ГОЛОДОМОР НА СУМЩИНІ 1932-1933»

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ «ГОЛОДОМОР НА СУМЩИНІ 1932-1933»

   Видання підготовлене з участю Сумської організації Спілки письменників України. Ця книга – перша спроба сумських авторів підняти завісу над страшною таємницею і злочином, найбільшим серед усіх часів і народів.

   Тема голодомору в Україні була не те що заборонена, а навіть вважалась вигадкою буржуазного Заходу і доморощених ворогів народу. Дарма, що про голод уже говорив увесь світ. Надходили звернення до Ліги Нації, щоб вона рятувала Україну, де вже загинуло кілька мільйонів людей.

   Але радянський Червоний Хрест відмовлявся від допомоги голодуючим, яку неодноразово пропонував Захід.

   Про голодомор 30 –х років на повний голос заговорили лише з проголошення незалежності України.

   Сумно говорити про те бачення й пережите страхіття. Люди ходили пухлі, одне одного не пізнавали. Щоб якось вижити, вони варили і їли шкури тварин, кору з дерев, різний бур’ян, жаб, котів, собак, дохлу конину і різне падло. У Терешківці був нападок людоїдства. Одна жінка – мати по черзі порізала і з’їла всіх своїх дітей. Коли померла й сама, то на горищі хати було виявлено вісім дитячих голівок. Якщо з початку січня люди вмирали від голоду поодинці, то вже навесні – цілими сім’ями. Трупи валялися під тинами, при дорозі, в бур’янах.

   КОЛЮЧА ВИСОТА

                                    Хоружівським акаціям – годувальницям,

                                    Що росли біля старого кладовища…

               Акації колюча гілка…

               Солодким цвітом і рясним

               У пам’ять увійшла не мілко.

               Під вечір цвіт, як білий дим…

                  Авжеж, тебе я не забуду –

                  В згорьовані, голодні дні

                  Хіба ж не помагала люду

                  І трохи помогла й мені.

              Ми куштували всяке зілля,

              Той цвіт припав нам до смаку.

               Чухрали ми колюче гілля,

               Втоляли голод нашвидку…

                  Приходили і хуторяни,

                  Бо в нас акація цвіла.

                  Сліпило сонце нас багряне,

                  Лякала жалами бджола…

               Своїх я друзів не забуду –

               Ось мій сусіда – сирота…

               У пам’яті довічно буде

               Колюча, давня висота…

                                                Олекса Ющенко